Пам'ятаю початок березня 2022 року. Якесь підступне тепло, страх, невизначеність, окупація міста за містом. З кимось зв'язок був, хтось зник зовсім, а от митрополит Донецький і Маріупольський Сергій в якийсь момент взагалі перестав з'являтися в мережі.

Було чітко зрозуміло, що в Маріуполь зайшли російські війська. І ось десь наприкінці березня мене набрав отець Роман Перетятько і запросив заїхати до волонтерського хабу, який вони з духовенством та іншими маріупольцями започаткували в Дніпрі.

Радість була невимовна, змішана зі сльозами та обіймами, адже на порозі хабу стояв владика Сергій. Зморений, виснажений, хворий, але щасливий, що серед живих і своїх.

Так почалася моя історія під назвою “Доброго ранку, ми з Маріуполя”. Перші мішки з картоплею, морквою, макаронами, які ми з друзями купували за власні кошти; перші фури із заходу країни, на доставку цієї гуманітарної допомоги я збирала гроші за пару годин в соцмережах.
Тоді час летів непомітно. Ми не чули тривог, не боялися ракет. Ми вантажили, домовлялися, бо треба було ще, ще, і ще…

Бо люди виїжджали з Донеччини, Луганщини, Харківщини, Сумщини, Київщини. Людей приходило щодня більше. Історії, які розповідали ті, хто щойно виривася з пекла, я записувала на відео, намагалася закарбувати в пам'яті.

А люди все прибували. Владика не встиг оговтатися, одразу почав діяти і шукати серед друзів тих, хто може підтримати хаб. Друзі, які евакуювалися на захід країни, теж гуртували навколо хабу неабияку спільноту і передавали допомогу.

А люди все прибували. Щодня волонтери фасували продукти, часом забуваючи, що самі втратили житло, дехто рідних, дехто здоров'я.

І так вже три роки. Щодня прибувають люди, волонтери фасують, владика домовляється про підтримку хабу.
Все це саме те милосердя, про яке говорить нам Церква. Це та дієва любов, яка рятує тих, хто отримує цю допомогу і тих, хто її дає. В цьому колообігу добра є щось сакральне, щось більше, ніж пакет з продуктами. Тут добро у найчистішому вигляді. Добро і милосердя, яке зцілить наш світ.