Справді, важко вибирати зараз, і щось радити про вибір. Але це ми всі підставили висловлювати, можливо, не для всіх популярні думки, наших (чи не наших) ієрархів та інших брахманів, а тепер судимо, так чи не так вони радять. Вибір – це те, що треба здійснювати щодня, зі щоденних виборів (що і як робити) складається все наше буття, й умови політичних виборів теж.

Ну й наробили ми собі, вкупі з усіма нашими попередниками, складні часи! Тепер от про вибір всі дискутують, від віпів в телевізорі до покупців та продавців на базарі, прям як колись у Візантії про богословські питання. Втім, і в нас зовсім без останніх не обійшлося, правда, в них середні українці розбираються поменше, але то нічого, все одно цікавлять.

І це добре, що цікавлять, значить, не все втрачено ані для церковників, думку яких якщо і критикують, так тому ж що не байдужа вона, ані для релігієзнавців – буде їм робота, якої і так неміряно.

І в даному разі якраз в такій професійній іпостасі мене зацікавили люди віруючі, принаймні такі, які так себе декларують, для яких думка Церков щось важить. Про невіруючих – тих, хто, однак, розуміє вплив церковників та хоче якось з нього покористати (в сенсі, хочеться, щоб вони правильно напучували) – я зараз не буду, з ними якраз ясніше. А от віруючі… Мені не надто складно поставити себе на місце віруючого будь-якої, принаймні, християнської конфесії, ну хіба що крім зовсім екзотичної якось групи – все ж таки дається взнаки багаторічна робота з польовими дослідженнями включно. І віруючих, які засумнівалися в настановах своїх ієрархів, мені навіть шкода стало.

Для віруючих (як, втім, і для невіруючих) мала б бути зрозумілою така річ: кожна система (а нею є будь-яка організація, яка діє серед людей) працює – з більшим чи меншим успіхом – саме як ціла система, якщо її використовують повністю, а не вибирають: оцей блок я використаю, а той мені не до вподоби, візьму-ка я з іншої системи, а то й свою власну зараз змайструю або зовсім ну їх, ці системи, то все, перепрошую за неформатне слово, фігня. Якщо система не успішна – вона зникає. Щоб бути успішною – має вдосконалюватися. Стараннями фахівців насамперед.

Для невіруючих (як, втім, і для віруючих), мали б мати також якусь вагу поради й інших брахманів :) – без санів, але зі ступенями та званнями. Це я про позицію НАНУ, яка задекларована на достатньому рівні. Я, наприклад, не вважаю себе розумнішою – назву тих, кого багато років знаю особисто і з ким працюю – за Мирослава Володимировича Поповича та Анатолія Миколайовича Колодного. І в духовному плані – не вважаю себе досконалішою за всіх тих ієрархів, котрі висловилися з приводу виборів. Разом з тим, мені, як науковцеві, зрозуміло (що, втім, має бути зрозумілим будь-якій людині зі здоровим глуздом), що діяти варто в межах власної компетенції, а як людині, яка цікавиться духовним розвитком - не менш зрозуміло, що потрібно набувати компетенцію в усьому, що потребує власних дій та власної відповідальності. І цим шляхом ми всі йдемо вже слідом за кимось, ану ж чийсь досвід гідний врахування?

Звісно, самотужки мислити й шукати всім корисно, і своя думка й позиція може бути оригінальною, але з віком люди як правило переконуються, що на думку авторитетів все ж варто зважати. Можна, звісно, не мати авторитетів, ну тоді найкраще або самим ними ставати, або жити на самотньому острові.

Однак, головне, чим мені хочеться поділитися, це міркування про проблему важкого вибору, а не про поради щодо нього. Справді, важко вибирати зараз, і щось радити про такий вибір. Але це ми всі підставили висловлювати, можливо, не для всіх популярні думки, наших (чи не наших) ієрархів та інших брахманів, а тепер судимо, так чи не так вони радять. Вибір – це те, що треба здійснювати щодня, зі щоденних виборів (що і як робити) складається все наше буття, й умови політичних виборів теж.

Якщо нам навіть нема чого особливо собі дорікнути як працівникам (кожному на своєму робочому місці), значить, – недопрацювали як громадяни, активісти, вихователі. Скільки людей проявляють хоч якійсь неформальний активізм (хоча б навести лад у своєму мікрорайоні, наприклад, не допустити незаконного будівництва та посадити скверик), у скількох діти проводять дозвілля більше перед телевізором, ніж, скажімо, в українських патріотичних організаціях, як от Пласт? Скількох людей ми, навіть якщо щось подібне робимо, «навернули» до такого ж? А скільки тих, чия освіта й робота не пов’язана з суспільними справами, роблять зусилля, щоб в них належно розібратися? Скільки цікавляться тими, кого обирають в керівництво шкільного батьківського комітету, ОСББ та в місцеві ради? 

Найкращі Брахмани та Провідники – у того народу, який таких плекає. Не подобаються поради чи взагалі діяльність тих, які є – вирости кращих! А для початку – варто почати з власних дітей. І не казати, що важко, хоч так воно і є. Якщо пробувати – з’ясується, що це ще й дуже цікаво, і, як справжній виклик, вимагає багато відваги, послідовності, терпіння і творчості. Це вам не когось критикувати. Між іншим, внутрішнє й зовнішнє (в багатьох сенсах) в цій справі природно поєднується. Потрібні спільні дії (від повалити загороду незаконного будівництва чи посадити дерева, прибрати сніг – і до нового Майдану, якщо буде треба) – варто брати з собою дітей, щоб разом вчитися бути громадянами. Бо такі уроки засвоюються тільки практично, а починати їх ніколи не рано й ніколи не пізно. І от тоді для оцінки чиїхось духовних або інших порад буде не лише більше прав, але й більше розуміння.

Більше зло - це наша пасивність, менше зло - це наша недостатня (недостатьо плідна) активність. Оце і є найбільше та найменше зло, і серед них дійсно не варто обирати. Вибираймо власну спроможність співпрацювати з іншими в організації нашого життя, це і є найбільш достойний духовно вибір.