Одного разу до Ісуса, який навчав біля храму, підійшов розлючений натовп і привів жінку яку зловили на перелюбстві, і спитали Його: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку. Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?» «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!» (Ів. 8, 4-5; 7).

Ми не знаємо, що в подальшому сталося з тією жінкою, але на її щастя, люди з того натовпу, виявилися набагато моральніші, ніж сьогоднішня світова юрба. Ми обмовляємо, обсуджуємо, кидаємо камінь, часто навіть не бачачи скалки в оці ближнього свого.

Ось уже тиждень топ темою світових медіа є відставка Святішого Отця Венедикта ХVІ. З тієї маси висловлювань, що доноситься звідусіль, переважає прагнення сенсації і пошук перчених домислів.

Я, як і будь-хто інший, не знаю чому він так поступив, чи він реально настільки хворий, чи просто стомився і хоче втекти від суєти світу за товсті монастирські стіни, щоб там на одинці з Богом писати своє глибоке богослов’я. Чи може відчув, що не встигає за сучасним світом і не здатен в повній мірі віддатися служінню Христові, як того вимагає його становище. Я цього не знаю, зрештою, цього, напевно, не знає ніхто, можливо, й не знає сам папа. Дух Божий віє де хоче і як, і коли хоче. І, напевно, не папа, а Господь так вирішив, а папа тільки повторив вслід за Марією: «Ось я слуга Господній…». Ще десь за ці дні прочитав, приблизно такі слова: «Венедикт ХVІ не перший у своєму такому рішенні, папа Целестин V так само поступив, але ж він святий». Так, папа Целестин святий, але хто з нас може судити про міру святості Венедикта ХVІ?

Щоб вияснити собі ще одну ймовірну причину цього вчинку, звернімося, наприклад, до одного із найвизначніших святих, що його сам Господь Ісус, назвав найбільшим поміж людськими синами. В чому полягала велич і святість Івана Хрестителя. Нерідко, доводиться чути захоплені розповіді про те, що святий Іван жив на пустині, харчувався сараною та диком медом і з великим завзяттям взивав до юдеїв словами: «Роде гадючий…, сокира вже при корені дерев і кожне дерево, що не приносить плоду, зрубають та у вогонь вкинуть». Але, напевно, велич святого Івана була не тільки в тому, що він міг говорити з такою прямотою, і не в тому, що він харчувався сараною і диким медом. Навіть не виходячи за поріг свого дому, завдяки телебаченню, маємо можливість спостерігати як живуть люди в країнах Сходу та Азії. В щоденному меню жителів цих країн, сарана належить ще до делікатесів, там їдять все, що живе та рухається: жучки, черв’яки, ящірки, змії і т.д., але від такого своєрідного харчування ті люди ближче до Бога не стають. І велич Господнього пророка, була не в тому, що своє коротке життя він провів на пустині, ходив у жорсткій волосяниці з верблюжої шерсті. Біблія, нерідко, пише про людей, які накладаючи на себе покуту, знімали із себе повсякденну одежу і надівали волосяницю. Та й чимало людей, які володіють сильною волею і твердим характером, здатні змусити себе до тілесних умертвлень і життя на пустині, в лісах чи в печерах, але від цього пророками теж не становляться.

Дійсна велич, яка окутує немеркнучим світлом особу святого Івана і дає йому право підняти камінь, кликати до покаяння, мостити дорогу Господеві, у його словах, про того кого він ще й не бачив, а тільки звіщав про нього своїм пророчим духом: «Я вас хрищу водою, але йде сильніший від мене, якому я негідний розв'язати ремінь від взуття. Той буде вас христити Духом Святим і вогнем» (Лк. 3, 16). «Не Христос я, лише послано мене поперед нього. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! Йому треба рости, мені ж маліти» (Ів. 3, 28 - 30).

На слух воно звучить дуже мило: «Йому треба рости, а мені маліти». Але сказати ці слова! Сказати, визнаючи, що місія твоя виконана і ти вже нікому не потрібний. Ще вчора тебе оточували учні, які схоплювали кожен твій жест, кожне слово. Ще вчора навколо тебе натовп, ті хто любить, хто ненавидить, а сьогодні вони зникають і ти відходиш на другий план. Хтось із учнів йде за Ісусом, юрба має перед собою іншого пророка. Вона з розкритими ротами ловить уже кожне слово, кожен жест Христа, але і його вона не впускає до свого серця, лише безнастанно горланить: ми голодні, дай нам хліба. Отримавши хліб, волає: ми нещасні, зціли наших недужих, воскреси наших померлих.

З людської точки зору Іван програв. Так, Ісус назвав його найбільшим поміж людськими синами, але сам Бог як і через три роки у випадку зі своїм Сином, про нього ніби забув. Хто знає чи у в’язниці, не взивав гінець Господній словами псалмопівця, «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку» (Пс. 22, 2), їх же, як пам’ятаємо й Ісус повторив на хресті: «Елі Елі, лема савахтані, – тобто: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27, 46). Та Отець не вдарив блискавицями, не примчав святий Ілля на вогняній колісниці Його рятувати, Іван завершив своє життя в темниці, Ісус – на хресті. Залишилися тільки декілька найвірніших учнів, які поховали обезголовлене тіло пророка. Та з погляду віри, Іван Хреститель, назавжди, залишається найбільшим між людськими синами.

Ніхто з нас, не знає справжньої причини, по якій папа Венедикт ХVІ і блаженніший Любомир Гузар, заявили про зречення зі своїх урядів які посідали. Не знаємо чи подібно до святого Івана, який з темниці посилав учнів до Ісуса, щоб розвіяти свої сумніви, блаженніший Любомир не просить своїх дорадників про ту ж саму послугу, щоб вони розвіювали його сумніви у правильності його вчинку і чи те ж саме через кілька місяців не буде чинити папа-пенсіонер Венидикт ХVІ, але, напенво, можу твердити одне, що сказати в їхньому становищі: моя місія виконана і я уступаю місце своєму наступнику, йому треба рости, а мені маліти, на такий вчинок, здатна тільки людина Божого Духа. Щоправда, також розумію, що резиґнація цих славних церковних достойників зі своїх посад, людину, яка у своєму маніакальному прагненні зробити кар’єру, все своє свідоме життя «йде по трупах», наповнює несвідомим страхом, тому вони й вишукують всякої грязі, щоби обезчестити незрозумілий для них образ. На жаль, вони не усвідомлюють, що камінь, який кидають, бумерангом повернеться назад.