"Питання календаря глибоко другорядне для Церкви. Головне є не коли святкувати, головне – Що. Та й взагалі, ми не знаємо, коли народився Христос. Так само ми не знаємо, коли сталось Різдво Йоана Предтечі та багато інших подій. Тож ми бачимо, що дати святкувань – чиста умовність. Тому й зміна календаря з одного на інший має стосунок до математики, а не до віри."

Вважаючи так, ми забуваємо, що слово “умовність” означає домовленість між християнами святкувати саме в цей день. Звісно, ці домовленості можуть бути різними. От вірмени взагалі святкують Різдво в один день з Богоявленням і мають на те повне право.

Чому ж ми відзначаємо свята саме в такий-то день, а не в інший? Зайнявшись зараз дописами про Літургійний Рік, можу засвідчити таке:

• Іноді ми просто не знаємо, чому святкуємо щось у конкретний день. Так є зі святом Покрову Пресвятої Богородиці. Звісно ж, існують різноманітні теорії, чому це свято припадає на 1 (14) жовтня. Найпростіша полягає в тому, що цього дня стався порятунок міста Константинополя, а найскладніша – така карколомна, що годі її тут переказати. Саме тому греки не бачили проблеми в тому, щоб перенести це свято на 28 жовтня. В цей день Греція сказала «Ні!» зазіханням Муссоліні та вступила у війну на боці «Антигітлерівської коаліції». Тому свято Покрову, як свято захисту та опіки Божої, перенесли на день державного святкування опору загарбникам. Таке перенесення є цілком доречним і логічним, адже адаптує свято до життя конкретного народу. Так само і в Україні свято Покрову доречно залишити 14 жовтня, навіть у тому випадку, якщо зміна календаря відбудеться. Адже це вже є державним святом Захисників і Захисниць України, а перед тим – Днем заснування УПА.
• Навіть якби ми знали точну причину святкування Покрову саме в цей день, а не інший, то важливість залишити саме 1 жовтня була би, вірогідно, такою самою незначною, як у випадку іншого свята – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Причина, з якої свято Введення в Храм припадає на 21 листопада, скоріш за все, полягає в тому, що 20 листопада було освячено велику церкву, присвячену Божій Матері, поблизу розвалин Єрусалимського Храму. В цьому Храмі Божої Матері 20 числа святкували храмове свято, а 21 вже Введення в Єрусалимський Храм Марії. Робили це, “подовжуючи”, святкування храмового свята. Ця Богородична церква, побудовано Юстиніаном (+565) вже тисячу років як зруйнована, а свято Введення живе й розвивається далі. Тому прив’язка до 21 листопада не є для свята Введення чимось вкрай важливим та необхідним. Якщо б була нагальна богословська, історична або пасторальна потреба змінити день святкування – немає підстав того не робити. Натомість існують свята, для яких прив’язка до конкретної дати є вже чимось суттєвішим.
• Ціла низка таких свят – дні пам’яті святих. Особливо це стосується пам’яті святих, дату смерті яких ми знаємо з певністю, а тому й святкуємо їх переставлення до вічності саме в цей день. Для Української Греко-Католицької Церкви яскравим прикладом є Йосафат Кунцевич, котрий загинув 12 листопада 1623 року. Тому й Римо-Католицька Церква вшановує Йосафата цього дня, натомість греко-католицька – чомусь лише 13 днів пізніше. Думаю, подібні приклади «здвигу» у вшануванні святих є і серед православних церков України. Звісно ж, ніхто не зобов’язує збирати гостину в сам день народження або приходити на поминки в день смерті, а не через два тижні. Та все ж ми стараємось привітати людину в день народження і згадати про померлого в день роковин. Тому ці дні святкування є важливими, а причина «здвигів» щонайменше не є виправданою. Та є й такі свята, «здвиг» в відзначенні яких на 13 днів є не лише невиправданим, а й глибоко помилковим та неузгодженим із внутрішньою логікою самого свята.

• Хоч і не єдиний, та найяскравіший, найвідоміший, найдискутованіший приклад – Різдво Христове. Різдво Христове припадає на 25 грудня – кінець зимового сонцестояння. Зимове сонцестояння – період з 21 або 22 грудня, в який світловий день у Північній півкулі є найкоротший. Упродовж декількох днів здається, що Сонце «застигло» на місці в цьому найтемнішому періоді. Двадцять п’яте число є тим днем, в який неозброєним, але уважним оком видно, що світловий день замість скорочуватись, знову починає «зростати». Вже найдавніші тексти свята Різдва оспівують Христа як Сонце Правди. Тематикою Ісуса як істинного Сонця просякнуті літургійні тексти, так само просякнуті вони темою «оновлення» людини і всього творіння. (Детальніше про це можна прочитати ось тут). Зовнішній знак «оновлення» Сонця поєднувався з внутрішнім знаком оновлення і засяяня образу Божого в людині. Ісус приходить в темряву цього світу для того, щоб принести у нього світло. Ця образність пов’язана з завершенням Зимового сонцестояння дуже тісно. Тому святкуючи Різдво тринадцять днів опісля, цей зв'язок з Сонцестоянням повністю втрачається.

Зі святом Різдва Христового пов’язані й інші святкування. До прикладу, Благовіщення, що є днем «зачаття» Ісуса, поставлено за 9 місяців до Різдва, адже, в середньому, саме стільки часу потрібно дитині від зачаття до народження. Так само богословські мотиви стоять за прив’язкою Різдва Йоана Предтечі до Літнього Сонцестояння в червні, коли Сонце навпаки починає зменшуватись, адже «Йому (Ісусові) треба рости, а мені ж (Йоанові) маліти» (Йо. 3:30).

Добре, та чи ж для нас періоди руху Сонця зараз такі ж важливі, як для тих, хто розвивав богослов’я цього свята? Чи не можна святкувати Різдво пізніше, без прив’язки до реального Сонця, адже богослов’я Христа-Сонця нікуди не дінеться. Та й взагалі : “Різдво з Сонцем пов'язав імператор Костянтин і цей зв'язок – язичницький”.

Теоретично – можна. Тільки виправдати це вкрай важко. Бо те, що свято Різдва було створено Костянтином, щоб замінити язичницьке – нічим не підтверджене припущення. Творці свята повязали цей день з Сонцем не тому, що боролись з язичництвом, а тому, що серйозно ставились до сотворених Богом світил.

Юліянський сонячний календар був встановлений для того, щоб уважно стежити за реальним рухом Сонця, який допомагає визначати пори року. Він був менш помилковий, ніж попередні календарі, якими користувались в Римі. Найвизначнішими точками руху Сонця, які можна відмітити є, властиво, зимове та літнє сонцестояння, а також рівнодення.

Християни вірять, що світила сотворені Богом, а тому й рух світил є тим, що треба поважати, чим треба цікавитись, що треба розуміти. Приклад тому – свято Різдва Христового та Різдва Йоана Предтечі, де Сонцестояння були враховані в богословстуванні творців цих свят.

Натомість зараз Церква показує нечутливість до сотвореної Богом реальності. Бо якщо якісь дати і спосіб літочислення є умовністю, то проходження певних фаз Сонця є реальністю. Тому те, що церковний сонячний календар зовсім не зважає на реальний хід сонця – є викликом. Викликом для тих, хто співає про «Сонце Правди» та не зважає на правду про астрономічну помилковість власного календаря та вважає рух сотворених Богом світил чимось не вартим особливої уваги.

Звісно ж, давні творці літургійних свят осмислювали рух світил в рамках своїх знань про світ. Наприклад, в Океанії навпаки в грудні ☀️ день починає меншати, а не більшати. Цього творці свята Різдва 25 грудня не знали. Все ж кращої та виправданішої системи святкування пов’язаної з сонячним календарем, ми наразі не придумали, а тому перехід на календар, що відповідає астрономічній дійсності, є кричущою богословською необхідністю.