Патріарх українського релігієзнавства, доктор філософських наук, професор Петро Лаврентійович Яроцький має великий і цікавий творчий шлях, довжиною у сотні написаних наукових праць та десятки вирощених дослідників, а тому заслужено користується визнання наукової громадськості та любов’ю колег. Його гострий розум, життєва мудрість, ясна погідна вдача незамінні у колективі Відділення релігієзнавства, а надто – для молодших колег і учнів.

Можливо, останнє – тому, що саме молодшим релігієзнавцям, які у нього вчаться, є особливо цінним те, що надто очевидно при близькому постійному спілкуванні з Петром Лаврентійовичем. Це – дар, який нині в дефіциті в сучасному прагматичному, жорстко конкурентному світі: справжня інтелігентність душі, що проявляється, зокрема, у спілкуванні з колегами, від маститих вчених до зелених початківців. Насправді подиву гідним є в нашому сьогоденні шарм його поводження, виплеканий з дитинства ще у довоєнній Україні, у героїчному Волинському краї, повстанській колисці українців, вільних духом і здорових тілом. Цього не купити й не доробитися, таке дається у спадок та росте ціле життя з чистого серця. Достойно проніс цей дар П.Л.Яроцький через усі обставини, не втрачаючи наукової та людської гідності й у радянські часи, та радо ділиться ним з усіма колегами, і особливо щедро – з нами, його учнями.

Петро Лаврентійович – Садівник від Бога, котрий вміє ростити як вдячних учнів, так і плоди землі – у себе на дачі. Дивовижно, як ця інтелігентна людина вправно працює на землі! Любов до рідної ріллі, вихована у ньому в дружній поліській родині, визріла в нього у любов до рідного краю, України, у повагу до людей, в кожному з яких він здатен розгледіти якусь іскру таланту та допомагати їй розквітнути у плідний науковий доробок. Поруч з П.Л.Яроцьким – тепло і комфортно: не даремно в нього міцна родина, де всі горнуться до нього, до третього покоління включно, чим може похвалитися далеко не кожен. Відтак, природно, що Петро Лаврентійович має стільки вдячних учнів, котрим він ненав’язливо та дбайливо передає свій науковий та людський досвід. П.Л.Яроцький спілкується з ними зі терплячістю, повагою й делікатністю, ділиться своїм досвідом, ідеями, уважно й ненав’язливо обговорює наукові пошуки молодих. Він володіє унікальною здатністю навіть при потребі критикувати так, що це сприймається як допомога у віднайденні ще не задіяних потенцій думки учня, допомога, яка радує самого Петра Лаврентійовича, й відкриває нові обрії, окриляє того, хто в нього вчиться.

Тож зрозуміло, чому П.Л.Яроцький з успіхом спростовує позірно звичні істини – є і мають бути пророки у своїй Батьківщині! Талановита людина талановита і як наставник, та є авторитетом й у себе вдома, серед рідних, то ж росте у нього здібна зміна не лише у рідному колективі та в багатьох інших релігієзнавчих куточках України. Онуки Петра Лаврентійовича – його гордість. Старша Ольга вже кандидат наук, авторка низки цікавих релігієзнавчих досліджень, а молодший Дмитро - спраглий його учень і його допитливий співбесідник – вже у середніх класах посідає перші місця у всеукраїнських конкурсах з гуманітарно-суспільних дисциплін, друкується у пресі, зростає свідомим патріотом України, й нині є успішним студентом Київського Національного Університету ім.Т.Г.Шевченка.

Молодість душі Яроцького, відбиваючись й у його бадьорому вигляді та енергійній натурі, виливаються у все нові й нові наукові праці: непроминаючій допитливості та дослідницькому азартові Петра Лаврентійовича можуть повчитися – і вчаться! - й молодші його колеги. Всі його учні, а особливо ті з нас, кому щастило ще й працювати з ним в одному колективі, мають людяний взірець інтелігентного вченого, наставника і друга, та сподіваються на ще довгу розкіш спілкування з ним.

Отже, з П.Л.Яроцьким легко і приємно працювати, бути поруч та разом і в радості, і в складних ситуаціях, ділитися як досягненнями, так і проблемами, сперечатися, планувати й домагатися реалізації задуманого. Можна без перебільшення сказати, що Петро Лаврентійович є добрим світочем у Відділенні, що, маючи талант життєлюбності, вміє бути щасливим сам і робити щасливими оточуючих. То ж дай, Боже, Вам, Петро Лаврентійович, залишатися таким у подальшому щасті творчої роботи, спілкуванні з рідними Вам по крові й по духу людьми, при здоров’ї та натхненні на многії і благії літа!