«Прозріння» щодо Патріарха Кирила та РПЦ у Ватикані. Коментар на інтерв’ю кардинала Курта Коха

22 липня, 11:00
Коментарі
Патріарх Кирил і кардинал Курт Кох - фото 1
Патріарх Кирил і кардинал Курт Кох
Джерело фото: На основі фото РБК
В кінці червня у Die Tagespost вийшло дуже цікаве інтерв’ю з очільником Дикастерії зі сприяння християнській єдності кардиналом Куртом Кохом під назвою «Позиція Кирила в православ'ї є суперечливою», а згодом в італійському перекладі на La Nuova Europa під назвою «Кардинал Кох: криза, яка сколихнула екуменізм». У ньому він демонструє новий, дуже тверезий і критичний погляд на діалог Римського Апостольського Престолу з Московською Патріархією (МП) в контексті війни в Україні.

Українське релігійне середовище, а також багато іноземних релігійних експертів вже давно висловлювали подібні судження. Натомість важливим є сам прецедент того, що їх висловлює кардинал Курт Кох — префект Дикастерії сприяння єдності християн, іншими словами, відповідальний за діалог Католицької Церкви з іншими християнськими конфесіями. В цьому інтерв’ю він також відкриває деякі невідомі деталі діалогу Ватикану з МП. Ще до початку війни в Україні такої позиції мабуть годі було сподіватися: високопосадовці Ватикану і сам Папа Франциск були досить стримані у своїх висловлюваннях. Проте від початку війни критика позиції, яку займає Московська Патріархія щодо війни в Україні, стають щораз більш жорсткими. На жаль, вони є трохи запізнілими, оскільки Папа Римський Франциск і Римський Апостольський Престол, який користувався в українському суспільстві значним моральним авторитетом, значно втратив свої позиції внаслідок неоднозначних і дискусійних висловлювань з боку Папи і інших ватиканських функціонерів.

На початках війни критика позиції Московської Патріархії і щодо самої війни, і щодо формату відносин з Ватиканом звучала радше від відомих релігійних експертів, які наголошували на тому, що Московська Патріархія вже віддавна/завжди інструменталізує діалог з Ватиканом, зводячи його до просування своїх політичних меседжів, намагаючись «нейтралізувати» можливу критику дій і позиції РФ та МП з боку Ватикану. Висновок з цього був наступний: для Ватикану неможливо продовжувати діалог з МП в такому ж форматі, як це було до війни. Про це говорили: Джордж Вайґель (Вашингтон), архимандрит д-р Андреас-Авраам Тієрмаєр (Айхштатт), Томас Бремер, (Мюнстер), Регіна Ельснер (Берлін), Массімо Фаджолі (Філадельфія), Крістіна Штокль (Інсбрук) та інші.

Тепер же подібні речі чуються і від очільників Ватиканських дикастерій, як от кардинала Майкла Черні, який заявив, що війна проти України, це війна проти всього цивілізованого світу, чи того ж кардинала Курта Коха, який назвав позицію Патріарха Кирила стосовно війни єрессю. На мій погляд, на це вплинула аж надто відверта підтримка Московським Патріархом Кирилом війни проти України і її духовне виправдання. Архимандрит Кирило Говорун стверджує, що Патріарх Кирил, висловлюючи відверту підтримку вторгненню РФ в Україну, не міг поступити по іншому, оскільки: він сам є найбільшим промотором концепції «русского мира» і її заручником, «для нього сьогодні засудити війну – це значить засудити те дітище, яке він плекав, вирощував», а крім того, в цей спосіб він демонструє свою лояльність до політичної влади РФ, бажаючи таким чином втриматися на своїй кафедрі.

Тепер безпосередньо про інтерв’ю.

 Кардинал Кох - фото 96836
Кардинал Кох
Джерело фото: Герд Нойхольд / Tagespost

Лейтмотивом цього інтерв’ю можна вважати те, що кардинал вважає позицію Патріарха Кирила щодо війни в Україні «неможливою», що також спричиняє тектонічні зрушення в світовому екуменічному русі. Тут варто нагадати, що для світового екуменічного руху, як також і для Риму, діалог з Московською Патріархією бачився серед найбільш пріоритетних, і до позиції Москви з багатьох питань уважно дослухалися і враховували її при винесенні рішень. Ця тенденція була відображенням і продовженням міжнародної політики.

Безпосередньою жертвою цієї багаторічної тенденції була Україна та її конфесії, коли їх розглядали переважно через призму позиції Москви і, відповідно – Московської Патріархії. Ця тенденція була до великої міри дійсною також і для Римської Апостольської Столиці. Як влучно висловився Анатолій Бабинський, у Ватикані «російські і українські файлики залишались в одній папочці». І якщо після початку війни прогресивний політичний світ вже в більшості зцілився від цієї тенденції, то церковне середовище демонструє в даному питанні більшу інерційність. Але два останні – включно з теперішнім – інтерв’ю кардинала Коха, а також згадане інтерв’ю кардинала Черні, демонструють значний прорив у цьому відношенні.

Багато уваги в своєму інтерв’ю кардинал присвячує зустрічі Папи Франциска та Патріарха Кирила – і тій, яка відбулася в Гавані в 2016 році, і перспективі нової. Загалом, історія відносин між РПЦ і Ватиканом, починаючи від Папи Івана Павла ІІ, завжди відбувався в одному і тому ж ключі: Папа виступав з ініціативою і бажанням зустрітися з Московським Патріархом, чи навіть з пропозицією відвідати Росію, звертався з таким проханням до МП, але завжди отримував відмову. Причому причини такої відмови були завжди приблизно однаковими.

Як нагадує кардинал Кох, з нагоди Другої Європейської Екуменічної Асамблеї в Граці в 1997 році було вже домовлено про зустріч між Папою Іваном Павлом ІІ і Патріархом Алексієм ІІ, але незадовго до цього вона була скасована Московським Патріархом. Причини цього подавалися наступні: «В процессе подготовки текста совместной декларации из него по настоянию Папского престола были удалены фразы об осуждении прозелитизма и униатства, в связи с чем 10 июня Свящ. Синод РПЦ решил перенести встречу на неопределенный срок (ЖМП. 1997. № 7. С. 4-5)». Відомо, що Папа Іван Павло ІІ особисто викреслив ці моменти з тексту. Тодішній очільник Відділу зовнішніх церковних відносин Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило Гундяєв так прокоментував це рішення: зустріч глав двох Церков «будет плодотворной только тогда, когда будут решены 2 важных вопроса: защита законных интересов православных людей на Западной Украине и отказ от прозелитизма в любой форме».

У 2003 році Іван Павло ІІ мав бажання відвідати Росію, повернувши при цій нагоді ікону Казанської Богоматері, але МП на це не погодилася і згодом в 2004 році Папа просто подарував цю ікону РПЦ, яку привезла в Москву делегація з Ватикану на чолі з кардиналом Вальтером Каспером. Причиною відмови, яку озвучив Патріарх Алексій ІІ, було, мовляв продовження прозелітичної діяльності католиків в Росії. Нагадаю, що МП дуже болісно сприйняла підняття Ватиканом 11 лютого 2002 року статусу своїх Апостольських адміністратур в Росії до повноцінних дієцезій, об’єднавши їх в провінцію з центром у Москві.

Зустріч у Гавані - фото 96834
Зустріч у Гавані
Джерело фото: vmrucdn.gcdn.co

Така зустріч все таки відбулася, як нагадує кардинал Кох, у 2016 році в Гавані, в результаті якої була підписана Спільна декларація. Цікаво, чому після кількох невдалих спроб організувати зустріч між Папою І Московським Патріархом, спричинених жорсткою відмовою з боку МП, цього разу все ж вдалося організувати їхню особисту зустріч у Гавані у 2016 році? Чому тепер Патріарх все ж погодився на неї, що змінилося? Готової відповіді не маю, але варто, на мій погляд, згадати політичний контекст: після анексії Крима і вторгнення РФ на Донбас Путін довгий час був нерукостисканим у прогресивній міжнародній політичній спільноті. На мою думку, таким чином РФ шукала альтернативний міжнародний майданчик для того, щоб «прорвати» політичну ізоляцію і просувати свій політичний наратив назовні. Крім того, для МП був дуже важливим сам текст Декларації. Попри те, що співавторами Декларації були заявлені Папська рада зі сприяння християнській єдності та Відділ зовнішніх стосунків РПЦ, представники Держсекретаріату мали мінімальний вплив на текст Декларації. За словами тодішнього посла України при Ватикані Тетяни Іжевської, представники Держсекретаріату отримали текст Декларації за два дні до зустрічі і «хоч у ватиканській адміністрації до тексту хотіли внести деякі виправлення, зробити це вже було неможливо»». В одному з інтерв’ю, яке він дав на борту літака, Папа сказав, що йому дуже залежало на самому факті зустрічі: коли два великі християнські лідери зустрічаються і обмінюються братнім поцілунком. Як сказав тоді Папа, – Декларація забудеться, а про братні обійми пам’ятатимуть. Тому з боку Папи тексту Декларації не надавалося великого значення і з подачі митрополита Іларіона Алфеєва до неї потрапило багато контроверсійних моментів.

В згаданій Декларації багато говориться про турботу про долю християн на Близькому Сході і Північній Африці та всюди, де вони зазнають переслідування, про відновлення миру на Близькому Сході. Наскільки щирою є ця турбота, можемо судити з того, як Патріарх Кирило зараз «турбується про мир» в Україні. За цими заявами, насправді, криються зовсім інші мотиви. Колишній представник ЄС при Ватикані Ян Томбінський стверджує, що «захист християн ніколи не був реальною причиною втручання Росії у війну в Сирії. За її діями стояли цілком інші мотивації військового й геополітичного характеру, а не захист одновірців».

Кардинал Кох стверджує, що «громадська думка сприйняла її з певною ейфорією». Проте українські греко-католики цієї ейфорії не поділяли. З боку Блаженнішого Святослава прозвучала критика стосовно пунктів 25-27, де йшлося про Україну та, зокрема, про греко-католиків. Він відмітив, що Папа і Патріарх, судячи з коментарів, які кожна сторона подала стосовно зустрічі, перебували у різних вимірах: «Святіший Отець Франциск пережив цю зустріч передусім як духовну подію. Він почав своє слово з того, що ми, католики і православні, поділяємо одне й теж Хрещення. Зустрічаючись, він шукав присутності Святого Духа і отримав Його підтримку. Він наголосив, що єдність Церков досягається тоді, коли крокуємо разом спільним шляхом, і хотів, щоб ця зустріч стала його початком. Патріарх Московський одразу дав відчути, що йому про жодного Духа, чи богослов’я, чи справді релігійні речі не йдеться. Суто політика. Ніякої спільної молитви, підкреслено офіційні фрази про «долю світу» та аеропорт як нейтральне, тобто нецерковне, середовище».

І тепер кардинал Кох відверто висловлюється стосовно того, що Москва зманіпулювала цією подією, зокрема тим, намагалася залучити Ватикан до своєї боротьби проти Вселенського Патріарха.

Також і тепер, на мій погляд, за нагальним бажанням Патріарха Кирила зустрітися з Папою Франциском стоїть політична кон’юнктура, коли знову Путін є парією в міжнародній політиці і потрібно використовувати альтернативні майданчики для просування кремлівських наративів.

Стосовно недавніх контактів Ватикану з МП, кардинал відкриває певні невідомі деталі. Наприклад те, що в рамках підготовки до другої, після Гавани, зустрічі Папи Франциска і Патріарха Кирила, яка планувалася на середину червня в Лівані, кардинал запропонував аби Папа та Патріарх разом виступили проти війни, тим більше, що митрополит Іларіон Алфеєв, який виступав контактною особою з боку МП, за словами кардинала вже до того пропонував випрацювати спільну декларацію про переслідування християн у сучасному світі. В результаті, Патріарх виявився неготовим до такої спільної з Папою заяви.

Папа Франциск і митрополит Іларіон Алфеєв - фото 96835
Папа Франциск і митрополит Іларіон Алфеєв

 

Подібний прецедент мав місце, коли декан Богословського факультету Університету Фрібурга д-р Маріано Дельгадо попросив того ж митрополита Іларіона Алфеєва, який володів титулом почесного професора цього університету, «публічно та недвозначно засудити військове вторгнення Росії в Україну, яке суперечить міжнародному праву, публічно та недвозначно закликати президента Путіна негайно вивести російські війська та публічно та недвозначно взяти на себе зобов’язання вирішити конфлікт на основі діалогу, на основі міжнародного права та прав людини». Останній дав відповідь на це за допомогою російських пропагандистських штампів: він і його Церква в контексті українського конфлікту «займаються гуманітарною діяльністю, особливо з 2014 року… і що вони роблять усе можливе, щоб допомогти людям, які потребують, і припинити конфлікт».

Проте, згодом, 16 березня все ж відбулася відеорозмова між Папою Франциском і Патріархом Кирилом, і зміст її з боку Римського Престолу було передано в досить спокійних загальних тонах, в дусі «співрозмовники погодилися на тому, що “Церкви покликані зробити внесок у зміцнення миру та справедливості”». Проте з боку МП інформацію про цю зустріч, яка була широко розрекламована в російських ЗМІ, було подано в зовсім іншому ключі, як те, що «Московський Патріархат і Ватикан мають спільне бачення конфлікту в Україні». Така відверта маніпуляція змусила Святий Престол оприлюднити дійсний зміст розмов, де і прозвучала відома фраза про «вівтарника Путіна». Служба комунікації ВЗЦС РПЦ звинуватили Папу у тому, що він «обрав некоректну тональність для передачі змісту цієї розмови» і подали розгорнутий текст слів Патріарха. Колишній посол Грузії при Ватикані проф. Тамара Ґрдзелідзе вважає, що в контексті російської агресії проти України стратегією РПЦ є намагання представити позицію Ватикану як ідентичну до позиції Московської патріархії. Маніпулюючи висловлюваннями представників Католицької Церкви, в Москві прагнуть подати ситуацію таким чином, ніби обидві Церкви знаходяться «понад конфліктом» і спільно шукають мирного вирішення «української кризи». Але цю стратегію вже «викрито», доказом чого і є згадане інтерв’ю. Про таку ж позицію «бути понад конфліктом» заявляє і УПЦ МП, якій в умовах війни стає щораз важче пояснити своїм вірним, чому російські бомби падають і на них.

Стосовно майбутніх зустрічей Папи та Патріарха Московського, кардинал заявляє, що на сьогодні, оскільки Патріарх Кирил не змінює своєї позиції стосовно війни в Україні, така зустріч є неможливою – її можуть неправильно зрозуміти, як «підтримку папою позиції патріярха». Тому і була відмінена зустріч у Єрусалимі, запланована на середину червня. Проте, Папа вже вкотре висловлюється стосовно того, що він бажає зустрітися з Патріархом Кирилом в Казахстані у вересні цього року. Як це розуміти? В цьому інтерв’ю кардинал Кох про цю можливу зустріч не згадує.

В контексті інтерв’ю кардинал побіжно ззауважує, що «Вселенський Патріарх Варфоломій хотів відновити єдність між різними Православними Церквами в Україні», не згадуючи при тому напряму про ПЦУ. Проте кардинал жодним чином не висловлюється про те, в який спосіб і чи взагалі ближчим часом Святий Престол планує налагоджувати з новоствореною ПЦУ двосторонні стосунки. Проблема насправді є ширшою, як стверджує вже згадана проф. Тамара Ґрдзелідзе, «Ватикан уділяє надто багато уваги взаєминам із РПЦ у порівнянні з іншими Православними Церквами і це може мати негативні наслідки для католицько-православного діалогу загалом». І це «зрушення» в світовому екуменічному середовищі, яке спричинила війна, є хорошою нагодою для того, аби змінити довоєнну архітектуру міжнародних екуменічних стосунків, в які дотепер міцно була вбудована МП. При тому, що роль МП у них зводилася переважно до обговорення політичних питань. З боку Всесвітньої Ради Церков вже сталися певні зрушення: двох делегатів від ПЦУ в якості спостерігачів запрошено взяти участь у ХІ Асамблеї ВРЦ, яка проходитиме з 31 серпня по 8 вересня цього року в німецькому Карлсруе.

Отже, це інтерв’ю кардинала Коха є без сумніву важливим сигналом того, що підхід до екуменічного діалогу з Православним світом з боку Святого Престолу буде змінюватися і «оздоровлюватися» від надмірної зосередженості на відносинах з МП та залежності від них. Але процес, виглядає, буде тривалим і трудомістким, адже важко в один момент відмовитися від того, у що було інвестовано настільки багато часу і зусиль.