Блог Ольги Недавньої_image

Блог Ольги Недавньої

Роздумуючи над українським інформприводом № 1 в релігієзнавчій сфері.

16.02.2011, 14:15
Відставка Глави УГКЦ у дзеркалі обговорень у ЗМІ відбивається славнями і плітками, аналітикою та емоціями. І спонукає думати про майбутнє, та діяти з урахуванням отриманого спадку.

Вдячно оглядаючись на все, що корисного зробив останній Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар для неї й усієї України, та з надією очікуючи наступних його справді мудрих слів для українців, роздумую над відгуками про відставку Блаженнішого. Відгуками колег-релігієзнавців, представників різних Церков та ЗМІ, громадських діячів та інтернет-дописувачів. Завжди можна так щось цінне спостерегти, чомусь повчитися. Найперше – у своїх колег, з якими працюю. Серед журналістів – з особисто обґрунтованою людською солідарністю виділю Катерину Щоткіну, котра встигає написати так, що мені стає і приємно, і вже не вперше трохи соромно (що сама таке не встигаю написати). Зрозуміло, з професійним інтересом читаю священнослужителів, а також дописувачів греко-католиків та тих, хто їм опонує. Скільки тем зараз посилено підноситься: хтось більше аналізує діяльність та харизму Блаженнішого, хтось – можливі кандидатури наступників, хтось – майбутню долю УГКЦ в контексті сучасних викликів проблемної української дійсності та ситуації у світі, що глобалізується та переживає різні кризи.

Мені ж найцікавіше замислитися не над тим, хто саме стане наступником, а написати – не про те, які труднощі чекатимуть цю Церкву. Бо я достатньо довго вивчаю діяльність УГКЦ, аби сподіватися, що вона впорається з вибором свого Глави, котрий порівняно некепсько справлятиметься зі своїми обов’язками, зокрема й з подальшою підготовкою наступників та їх співпрацівників. Бо ця Церква діє, за сукупністю результатів, на користь українським націєдержавним інтересам, тому свої принагідні міркування щодо складнощів її внутрішнього розвитку та зовнішніх загроз я не вважаю за доцільне дарувати на загал, в якому є як симпатики УГКЦ і українських націєдержавних інтересів, так і опонентно налаштовані.

З наддніпрянської України, з позиції релігієзнавця, не заангажованого й не упередженого конфесійно родинної традицією, наразі хочеться звернути увагу на інше.

Шановні брати українці-западенці, особливо – греко-католики! Не допомагайте вороженькам України внутрішньо-церковними чварами, і тримайте марку українського П’ємонту. Ясно, що то нелегко, але то Ваша доля. Багато українців на схід від вас все швидше дозрівають на аналогічну роль.

Шановні брати українці (походженням та душею) з-деінде, особливо – не греко-католики! Чимало з Вас, як це зафіксовано в репрезентативних опитуваннях та морі свідчень за останні дні, поважає екс-Главу УГКЦ Любомира Гузара. Давайте конвертувати цю повагу в конкретні дії на благо такої України, для якої працював Блаженніший і працюватиме ще. Адже його вболівання і вболівання всіх українських патріотів на понадконфесійному рівні, на рівні людських надій та громадянських переконань, багато в чому співпадають.

А всім хочеться побажати повчитися інтелігентно сміливого, послідовного і доброго, як вже кажуть, «Любомирія» в усьому – кожному у своїй справі. І пам’ятаймо: своїх брахманів треба викохувати-виховувати. Як і кшатріїв… Бо інакше доведеться приймати чужих.