Блог Андрія Стародуба_image

Блог Андрія Стародуба

Святий пророк Осія, Тарас Шевченко та капличка неподалік Бучі

23 серпня, 11:47
Святий пророк Осія, Тарас Шевченко та капличка неподалік Бучі - фото 1

Зі знищеної російською ордою каплиці Покрова Богородиці в с. Миколаївка Бучанського району вдалося врятувати небагато. Оплавленні свічники, прострілений образ архангела Михаїла, залишки хоругви та якихось олтарних прикрас/покритів.

І Біблію.

В тому вигляді, в якому її - з обгорілою обкладинкою і розмоклу (чи то внаслідок гасіння загоряння, чи від перебування під холодним березневим дощем) - винесли зі храму.

Сторінки вже неможливо гортати, а текст читати.

Проте чітко видно, на якій саме книзі Святе Письмо “відкрилось” в останній момент.

Це книга пророка Осії (євр. Хошеа - “Спасіння”) - першого з дванадцяти т.зв. “малих” біблійних пророків. Вона була написана в кінці VII ст. до Різдва Христова, у Північному Царстві Ізраїлю в останні роки його існування.

З одного боку цей примірник Біблії - якийсь аналог годинника, чиї стрілки навічно закарбували точний час катастрофи.

Проте з іншого - щось набагато більше. Знак, послання, напіввідкритий містичний портал.

Наївно намагатись все то зрозуміти та “правильно” інтерпретувати.

“Де, смерте, жало твоє? Пекло, де твоя перемога?” (Ос 13:14) - найцитованіший уривок з цієї пророчої книги в конкретному контексті і в місці, де фізично полягала лінія фронту сприймається глибше, аніж коли згадується під час богослужінь Великодня.

Так само інакше, на тлі таких “декорацій” сприймається і Шевченкове “Осія. Глава XIV”. Вірш, написаний у день Різдва 1859 року, не був перекладом чи “подражанієм” (як це поет вказав у підзаголовку), а лише віддаленим наслідуванням, сказати б - “внутрішнього змісту” книги пророка.

В ньому Україна уподібнюється Ізраїлю, який, за гріхи його люду, роздирають зовнішні вороги. Текст, що починається зі страшного видіння “Погибнеш, згинеш, Україно/Не стане знаку на землі” зрештою виводить на розлогу сцену розплати для губителів у першу чергу для зрадників і перевертнів):

Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тотеж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розпнуть, розірвуть, рознесуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять…"

та на фінальну впевненість, що

"правда оживе,
Натхне, накличе, нажене
Не ветхеє, не древлє слово
Розтлєнноє, а слово нове
Меж людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської…".

Вільно “переспівуючи” останню главу книги пророка Осії, поет ніби давав невидиму “відсилку” до оригіналу, який завершується словами: “Хто мудрий, то це зрозуміє, розумний і пізнає, бо прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них!”...

Московська орда вже спіткнулась під Києвом. Правда-мста їх також неминуче наздожене.