Щоб побороти «русcкій мір», потрібно визначити, а що таке «Ідеологія русского міра»? загалом, це концепція, що використовується Кремлем для виправдання експансіоністської імперської загарбницько-кримінальної політики, зокрема щодо України, Білорусі, країн Балтії, Грузії та інших пострадянських держав. Вона має не лише культурний і релігійний вимір, а й політичний, мілітарний та імперський. А інший вимір внутрішній: ідеологія експансії та імперії допомагає зачищати внутрішні альтернативи та сприяє пануванню над місцевими холопами і кріпаками. Ця тактика показала свою ефективність ще з часів Івана Грозного і була вдосконалена за петра І і катерини ІІ.

Основні принципи, де згадується церква і релігія:

Єдність «триєдиного народу»:

• росіяни, українці, білоруси у форматі «народної троїці»
• Ідеологи «русского міра» вважають, що існує єдиний «русскій народ», який складається з великоросів (росіян), малоросів (українців) і білорусів.
• Ця концепція заперечує існування окремої української нації та історії.

Православ’я як духовна основа

• Московський патріархат, особливо під керівництвом патріарха Кирила, відіграє ключову роль в імперській політиці, тримаючи під контролем маси пролетаріату та нового типу совка.
• Використання релігії як інструменту для обґрунтування війни: усі невірні, хто не є православним російської церкви, і той, хто не бажає бути під царем.

Антизахідність

• Захід зображується як джерело моральної деградації: ЛГБТ, секуляризм, «сатанізм».
• Роль Росії як «третій Рим»
• Росія претендує на спадкоємність Візантії та Київської Русі.
• Москва — нібито центр справжнього християнства та духовної правди.

«Русcкий мір» — це гібрид релігійно-націоналістичної, імперської та антидемократичної ідеології, яка виправдовує експансію, агресію та колонізацію. Вона є загрозою не лише для України, а й для міжнародної безпеки загалом. Це є формою гібридних війн.

Тому, зруйнувати руській мір є можливим лише завдяки співпраці Ватикану та Української Церкви, та уряду України, якщо уряд зрозуміє важливість моральної та ідеологічної перемоги. Для цього потрібні конкретні дії, а не займати позицію світогляду «неохристиянства», тобто, віра – то приватна справа кожного. Тому що без України, русській мір втрачає коріння і стає казкою для іванушєк-дурачків, яких не встигли вивчити єзуїти на запрошення катерини ІІ.

Як відбувалось формування російського лобі інтересів?

Є кілька етапів, як росія лобіювала свої інтереси і концепцію на заході та у Ватикані. Москва завжди розглядала Ватикан не лише як релігійний центр, а як потужного морального, дипломатичного й інтелектуального актора світової політики. На жаль, українські політики недооцінювали роль Ватикану, а певний рух розпочався лише під час війни після 2022.

ІСТОРІЯ

Російська імперія (XVIII — початок XX ст.)

РЕЛІГІЯ

• Російська імперія трактувала себе як «Третій Рим» — спадкоємицю Візантії — і вороже ставилася до Католицької церкви, яку вважала ідеологічним супротивником. Росія вживала поняття «візантія», хоча такої країни не було: це була вигадка бібліотекаря з Німеччини, щоб Німеччина перебрала естафету в спадщині римської імперії. Те саме застосовує росія, придумуючи таку ж казку про свою унікальність.
• Особливо негативно ставилися до унійної Церкви, яка була мостом між Сходом і Заходом. Уніати (греко-католики) вважалися зрадниками «єдності Русі».
• Росія повністю зруйнувала структури української православної церкви паралельно зі знищенням козацтва.
• Російські посли при Святому Престолі регулярно скаржились на діяльність єзуїтів, Ватикану в Польщі та в українських землях. - Скарги на єзуїтів були дивними: саме Катерина ІІ запросила їх до росії. Але освічене населення було перешкодою для дворянства для панування над холопами, тому згодом їх заборонили. Взагалі, то цікава ситуація: ідеологію руского міра сформували українці (прокопович), а майже все дворянство до Наполеона розмовляло німецькою або французькою. Але ідеологія дуже гарно надавалась для маніпуляцій кріпаками та холопами.

ДИПЛОМАТІЯ

• Незважаючи на напругу, Росія підтримувала дипломатичні контакти з Ватиканом. Імператор Олександр І дозволив повернення єзуїтів у Росію (1812) — із прагматичних міркувань освіти.
• Але за Олександра ІІ і Миколи ІІ знову переважала недовіра. Греко-католики на західноукраїнських землях, які перебували під Австрією, стали основою підривної політики російської імперії: росіян лякало існування альтернативних релігійних відносин українців навіть в інших імперіях.
• Росія не тільки в 1946 році, але і в 1915 році у Львові під час першої світової війни намагалась повністю знищити унійну церкву: 1946 рік – це вже була четверта спроба.

До 1917 року в Російській імперії існувала ціла низка органів і агентур, які займалися різними аспектами зовнішньої та внутрішньої політики, включаючи лобіювання відносин з Ватиканом. Після 1815 року, після Наполеонівських воєн, Росія почала активно підтримувати авторитарний порядок в Європі, що включало певні дипломатичні ініціативи щодо Ватикану.

Департаменти, які навчали і засилали агентуру до Ватикану, Австрії та Німеччини:

Департамент духовних справ і духовенства Міністерства внутрішніх справ

Відповідав за відносини між Російською православною церквою та іншими релігійними інститутами, включаючи католицьку церкву. В цей період намагалися контролювати та координувати будь-які спроби впливу Ватикану на російське православ'я, зокрема через підтримку католиків у Росії. За допомогою цієї структури здійснювався моніторинг релігійних сект і релігійної діяльності, що стосувалася католицизму.

Консульства та дипломатичні представництва

Російські консульства і посольства в Римі, Відні та інших містах використовувалися для підтримки дипломатичних контактів із Ватиканом, як і з іншими католицькими державами, такими як Франція. У той час як більшість європейських країн мали тісні зв'язки з Папою Римським, Росія вела обережну і часом конфронтаційну політику. Кожен єпископ, батюшка та монах мав «кличку» і окремого зв’язкового в тих країнах. Додатково, на Трастевере в Римі була окрема квартира, через вікно якої передавались різні документи. Були деякі "прохачі милостині", які переслідували кардиналів, щоб знати куди вони ходять. "Прохачі милостині" були посильними гінцями в передаванні документів і секретних даних. Крім того, лобі формували російські митці. Наприклад, Брюллов, який малював портрети російських царів. Поруч цього були агенти російської розвідки, які "заманювали" діячів в Римі в тенета рускаго міра.

Політична розвідка

У Росії існували різні відомства для збору інформації про внутрішні та зовнішні політичні справи. Одним із таких органів був Третій відділ (відділ імператорської канцелярії), який займався не тільки політичною розвідкою та контррозвідкою, але й здійснював моніторинг політичних та релігійних процесів. Часто збирання інформації включало розвідку щодо позицій Ватикану, особливо у питаннях, що стосувалися православної церкви.

Спецканали зв'язку

З 1860-х років у Росії значно посилилася система дипломатичних та інформаційних зв'язків, і для важливих дипломатичних перемовин використовувались шифровані канали зв'язку. Через них проводились переговори з Ватиканом з приводу релігійних і політичних питань, включаючи питання католицизму в Україні, Польщі та інших територіях. В Галичині окремо були зв’язки через москвофілів, які готували ґрунт для російських військ, але самі ж москвофіли були тими військами і депортовані в російські глибинки в 1916 році: вони трактувались російськими службами як корисні ідіоти. Одним з перших був отець Іван Наумович, який перейшов в російське православ'я, отримував російські рублі, а, згодом, його мрія реалізувалась: його царські агенти отруїли в Новороссійську. Ще Іван Франко називав його Іваном Без-УМовичем. Родіна своїх не "бросає": вона їх отруює.

Релігійні агентури в західних країнах

Окремі російські агенти діяли в країнах Західної Європи, де російські дипломати та інші представники вели різноманітну діяльність для контролю над релігійними процесами. Окрім стандартних дипломатичних каналів, велися переговори і через католицькі клери, монастирі та інші організації, що працювали під покровом церкви. Там застосовували підкупи і компромати.

Секретні зв’язки з католиками в Польщі та Україні

Особливо в Польщі, яка була частиною Російської імперії після її поділів, і в Україні, Росія активно підтримувала православ'я і вела боротьбу з впливом католицизму, водночас намагаючись залучити до своєї орбіти певних католицьких діячів через лояльність до імператорської влади. Згодом, деякі представники клиру рускаго міра були ліквідовані завдяки ОУН вже в воєнний період, коли Волинь було окупована Польщею після 1921 року. Радянський Союз (1917–1991) - Антирелігійна держава СРСР був атеїстичною державою. РПЦ під час більшовицького режиму була спершу переслідувана, а згодом — підконтрольна КДБ. Ватикан вважався «ідеологічним ворогом».Сталін заявляв: «Скільки у Папи дивізій?» — висміюючи моральну владу Папи Пія XII.

Агентура і підривна діяльність

1917 рік

Ленін і більшовики розуміли, що Церква — це не тільки духовна, але й потужна політична сила. Тому створення агентурної мережі проти Ватикану було стратегічним завданням, яке включало:

• оперативну роботу (агентура, шпигунство);
• пропаганду (дискредитація, фейки);
• дипломатичний тиск.

Особливо, комуністи ненавиділи папу Лева ХІІІ за енцикліку РЕРУМ НОВАРУМ і їхню критику комунізму.

Антиватиканська агентурна діяльність більшовиків (1917–1930-ті)

Показові судові процеси
У 1920-х роках в СРСР провели кілька судів над католицькими священниками, наприклад:

• "Процес католицького духовенства в Петрограді" (1923), де звинувачували їх у "шпигунстві на користь Ватикану".

Фальшиві "листи Папи"

• Радянські спецслужби створювали документи, нібито підписані Папою, щоб заплутати католицьке середовище (поширювали через підконтрольні газети та інформаторів).

Антикатолицька пропаганда через журнали

• У 1920–30-х публікували серії статей із заголовками на кшталт "Ватикан — оплот фашизму" чи "Папа — агент капіталу".

Вербування агентів у семінаріях

Спроби проникнення у підпільні католицькі семінарії на західних землях, зокрема в Галичині після окупації 1939 року

І тому виникає питання: чи могли ЧК-НКВД СТВОРИТИ І ВІДРОДИТИ ДІЙСНО ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ, ЧИ ПРОСТО ОДЯГНУТИ ЧОРТІВ В РЯСИ В 1943 РОЦІ?

Із 1940-х років КДБ активно працював над впровадженням агентури впливу у ватиканське середовище. Ці зусилля координувались із так званого «Першого головного управління»(зовнішня розвідка). Головною метою було дискредитувати Ватикан, ослабити УГКЦ за кордоном, впливати на католицький єпископат, особливо у Східній Європі. У документах Східного блоку існують свідчення про кампанії дискредитації Папи Пія XII (видаючи його за «прихильника фашизму») — це була частина інформаційної війни, наслідки якої відчуваються досі.

Роль КДБ у «русі за мир»

СРСР через підставні католицькі організації, особливо в Латинській Америці та Франції, просував «мирну ініціативу» — пацифістський рух, який використовували як канал для впливу на християнські кола. КГБ маніпулювало і використовувало ідеологію «теології визволення», яка мала напрямки марксистські серед клиру. Проте КГБ просувало через благодійні організації фікцію діалогу соціалістів/комуністів всередині ЄС. Було кілька етапів діалогу, коаліції та проникнення агентури та совка в християнську демократію до 1989 року, чим спричинили розколи та сварки серед християнських демократів. А після 1991 багато комуністів та комсомольців пішли в християнську демократію, деформуючи її і подаючи комуністичні принципи правління під соусом християнства (наприклад, Меркель, яку підозрюють у звязках з ШТАЗІ).

Відомі є документи, що частина «теології визволення» в Латинській Америці була підтримана з радянського боку. Ссср займався імітацією відносин: для них ціллю не був діалог, а деструктивна діяльність і проникнення своїх інтересів: конфлікти заради конфліктів для створення світової революції.

Сучасна Росія

Відновлення зв’язків

Після 1991 року Ватикан і РФ встановили дипломатичні відносини. Російська православна церква (РПЦ), відроджена як інструмент «духовної сили» держави, почала активно співпрацювати з Кремлем. Москва позиціонує себе як «захисник традиційних цінностей» і використовує релігійну риторику як інструмент «soft power» в Європі.

Лобізм та «ортодоксальний Ватикан»

РПЦ разом з російськими дипломатами просуває консервативну риторику у Ватикані, апелюючи до спільної опозиції «ліберальному Заходу» (гендерна ідеологія, аборти, ЛГБТ).

Через дипломатів і фондові структури (наприклад, Gorchakov Fund, Фонд Руського міра) ведеться м’який вплив на деякі кола в Римі, особливо серед traditionalist Catholics.

Існують ознаки, що частина ватиканської дипломатії прагне зберегти добрі зв’язки з Москвою в ім’я "миротворчості", навіть ціною замовчування злочинів РФ.

Російські агенти впливу

• Колишні агенти КДБ (зокрема ті, що працювали в Італії) залишили свої контакти у Церкві.
• Через російські культурні центри в Римі та православну парафію Московського патріархату здійснюється культурно-релігійний вплив.

До сих пір, російська православна церква підтримує злочини імперії/ссср проти християн. Наприклад, знищення УГКЦ (1946) — організоване Сталіним і схвалене РПЦ — один із найбільших злочинів проти Церкви ХХ ст. Сучасна РПЦ працює на виправдання російської агресії, заявляючи про «боротьбу проти сатанізму», вбиваючи інших християн, тим самим маніпулюючи християнською риторикою.

Росія завжди прагнула використовувати релігію як інструмент геополітики: імперське православ’я - більшовицький атеїзм – «православ’я як державна ідеологія». Репресії проти християн для російської церкви стають основою для їхнього «псевдогероїзму».

Тому, Українська держава та Церква повинні активніше формувати власний наратив і присутність у Ватикані, створюючи коаліції з народами Центрально-Східної Європи, балтійськими країнами, Польщею, Іспанією та Латинською Америкою, щоб створити гуському міру «ефект лещат», щоб вичавити з них отруту брехні і ненависті.

МАПА РОСІЙСЬКИХ ІНСТРУМЕНТІВ ВПЛИВУ У ВАТИКАНІ

Висновок можна зробити наступний: слабким пунктом руского міра є українське питання. Від існування державності до релігії: партнерство між УГКЦ та ПЦУ та відродження єдиної київської Церкви може поставити хрест на руському міру та забити останній цвях в домовину російської недоімперії. Бо смішно читати про велику російську літературу, в якій один злочинець вбиває старшу пані сокирою (достоєвський розписав вбивство на 500 сторінок), або про те, як втопити щеня муму в річці (тургєнєв описав це дійство на 400 сторінок).

Це вимагає чіткої контрстратегії України, зокрема:

• Постійної присутності у ватиканських ЗМІ.
• Просування України як альтернативи до росії.
• Викриття і публічної деконструкції російських наративів (аналітичні доповіді, міжнародні форуми, свідчення жертв).
• Формування коаліцій із країнами Центрально-Східної Європи, Італії, Латинської Америки.
• Українська стратегія і тактика щодо боротьби з руськім міром має передбачити «релігійну коаліцію партнерства як серед християн, так і серед представників інших релігійних рухів.

Ватикан, як глобальний духовний, моральний та дипломатичний центр, має унікальні інструменти й авторитет для нейтралізації та руйнування ідеології «русского міра». Але йому бракувало партнерства та осіб, які здатні це робити. З війною Ватикан отримав нові можливості, тому що «кров мучеників – це основа для нових християн»…

Що може зробити Ватикан спільно з Україною?

• Духовна деконструкція: розвінчання лжетеології «русского міра».
• Офіційна богословська оцінка (через документ або промову Папи у діалозі з Варфоломієм) — визнати, що «русский мир» є псевдохристиянською ідеологією, яка суперечить Євангелію.
• Підтримка ініціатив, як-от "Декларація з Вільнюса" (2023), яку підписали православні, католики та протестанти, засуджуючи "русский мир" як єресь ("heresy of ethnophyletism").
• Ствердження, що християнство — це служіння, любов, правда і свобода
• створення передумов до соціального повстання всередині росії.

2. Моральна делегітимація режиму агресії

• Публічне засудження воєнної агресії Росії проти України як гріха проти миру та справедливості.
• Папський документ або енцикліка про «духовну війну в ХХІ столітті»: між імперіями насильства і культурами миру.
• Підтримка постраждалих народів як жертв імперської колонізації.

Підтримка альтернативи: «український мир» як модель

• Представити Україну як приклад народу, який вибирає мир, демократію, європейські цінності і християнську солідарність попри агресію.
• Визнання ролі УГКЦ, української православної церкви, яка об’єднує християнське служіння, національну гідність і відкритість до Заходу. Тут важливий діалог між Ватиканом та Константинополем.
• Просування ініціатив на кшталт «Християнська відповідь на війну та авторитаризм» у партнерстві з українськими церквами, університетами, фондами.

Інформаційно-культурний контрнаратив

• Використання медіа: Vatican News, Radio Vatican, партнерство з католицькими медіа в США, Італії, Німеччині.
• Фільми, публікації, свідчення про страждання українців як моральна противага російській пропаганді.
• Міжнародна кампанія «Правда про Україну» — з історичними та духовними матеріалами (може реалізовуватись разом з українськими церковними та громадськими структурами).

Дипломатичний фронт і альтернативна «soft power»

• Потрібно створити Коаліцію духовного миру з релігійними лідерами світу, засудивши війну як моральне зло.
• Виступити з ініціативою трибуналу над воєнними злочинами на духовному рівні(символічно), наприклад у Латеранській базиліці. Або відновити богословську інквізицію, щоб підготувати суд в Гаазі.

Формування нового покоління — освітній фронт

• Створення освітніх платформ, що показують альтернативу «русскому міру» — наприклад, програма для католицьких університетів світу: «Україна — школа гідності, свободи й миру».
• Стипендії для українських студентів, що формують нову еліту християнської солідарності.
• Залучення орденів (єзуїтів, францисканців, салезіан) до роботи з українською молоддю, що постраждала від війни.

Символічна дія Папи

• Візит Папи в Україну — історичний крок, який поставить хрест на легітимності «русского міра» як духовного проєкту.
• Молитва на місці зруйнованої церкви, зустріч з дітьми війни, промова про справедливий мир — це може стати моральною перемогою України над Росією без жодного пострілу.
• Узагальнення:

Дуже важливим є припинити сучасну формулу екуменізму і перестати запрошувати представників російської церкви до діалогу: вони використовують це для своєї легітимності, щоб оправдувати і переслідувати християн інших конфесій.

Ключові принципи «українського миру»:

Ціль: моральна перемога світла над темрявою.

Один з перших, хто збирав усю періодику, газети і журнали з усього світу, був Патріарх Йосиф Сліпий, який сформував унікальні архіви газет у соборі святої Софії.

Католицькі медіа у світі, напряму і ненапряму підпорядковані Ватикану

Періодичні видання:

Близько 6000 католицьких газет і журналів у понад 150 країнах.

Найбільші міжнародні журнали:

• La Civiltà Cattolica (Італія) — півофіційний журнал єзуїтів, координується з Ватиканом.
• America Magazine (США) — єзуїтський журнал.
• The Tablet (Велика Британія).
• National Catholic Reporter (США).
• Famiglia Cristiana (Італія).
• Avvenire (Італія) — щоденна газета Італійської єпископської конференції.

Католицькі радіостанції

Понад 2000 католицьких радіостанцій у світі (багато керуються єпархіями, релігійними орденами, мирянськими організаціями).

Телевізійні канали

• EWTN (США) — найбільша міжнародна католицька телевізійна мережа (має окремі мовлення для Європи, Африки, Латинської Америки).
• TV2000 (Італія) — телеканал Італійської єпископської конференції.
• KTO TV (Франція).
• Canção Nova (Бразилія).

Католицькі онлайн-ресурси та інформаційні агентства

• Zenit — міжнародна католицька інформаційна агенція (іспанська, англійська, італійська, французька).
• ACI Prensa — найбільша іспаномовна католицька агенція.
• Catholic News Agency (CNA) — англомовна глобальна агенція.
• Crux Now (США).
• Catholic World Report, Catholic Herald, Katholisch.de (Німеччина) тощо.

Загалом:

Якщо Україна бажає перемогти руській мір, то має дати можливості формуванню релігійного телеканалу у співпраці з Ватиканом: для руїни росії це набагато ефективніше, аніж гумористичні програми під час війни. Для цього потрібно одне:

• Системність як альтернатива до великих російських капіталів
• Призначення інтелектуальних відповідальних осіб та базового фінансування.
• 15 хв ефірного часу кожного дня на усіх католицьких каналах, одна стаття щодня у періодичних виданнях.
• Добра воля та субсидіарність, взаємодопомога католиків, уніатів, православних християн для перемоги добра та самозбереження.
• Україна та Ватикан можуть підняти питання реформи ООН та міжнародних організацій для перебудови світової безпеки.

Тоді світло правди переможе темряву брехні.

Зіновій Свереда