Читання Страстей у Пальмову Неділю (яке потім повториться ще у Велику П’ятницю), має показати справжню ціль Входу Христа до Єрусалиму, і в чому полягає Його царювання. Це не просто історична згадка про один епізод з життя Христа, але це літургійна згадка спасительних подій, які сталися свого часу у Єрусалимі і їх наслідки тривають донині. Також читання Страстей Господній на початку Великого Тижня повинно як би надати тон і характер цілому цьому тижню, а також дух, в якому належить цей тиждень пережити.

У IV столітті, в Єрусалимі, в неділю, що попереджувала неділю Пасхи, проводилася довга літургія, що тривала майже весь день. Ця літургія ініціювала особливий період, що називався «Великий Тиждень». Після Служби Божої, яка служилася як і в кожну неділю, єпископ та весь народ йшли до храму, що знаходився на горі, яка називалася «Оливною» (з грецької: «Елеонською»). Там читали Євангеліє про вхід Ісуса до Єрусалиму.

Після цього процесія сходила до Базиліки Воскресіння (з грецької: «Анастазіс»), в якій, ближче вечора, співався чин Вечірні, який називався «Літургією Світла». В кінці відправи, архідиякон проголошував, що на протязі цілого тижня, спільнота збиратиметься кожного дня, після обіду, о 15-й годині, в головному храмі Єрусалима, «Гробу Господнього» (тепер це і є Базиліка Воскресіння – «Анастазіс»), що знаходиться на Голгофі.

Натомість у Римі, у V-му столітті, за часів папи Лева Великого (440-461), початок Великого Тижня був досить простим. В Пальмову неділю (тобто Вербну), під час Служби було читане Євангеліє від Матея, що описувало Страсті Христові. Пізніше, коли багато паломників побувало в Єрусалимі і розповідало, як там святкують Пальмову неділю, додано до Служби процесію з вітками пальм, що символізувала тріумфальний вхід Царя-Христа до Єрусалиму.

Ця процесія з пальмовими вітками на вступі означала «служити як в Єрусалимі». На протязі віків літургія Пальмової неділі на Заході вбирала в себе ще інші традиції, не лише ту з Єрусалиму, і вже в Середньовіччі була «перегружена» різними елементами. У ХХ-му столітті, ще перед ІІ Ватиканським Собором, цю відправу зреформували у сторону спрощення, і потім, після Собору, у часі загальної реформи літургії, починаючи з 1970 року, вона набула таких форм, які маємо сьогодні. Тобто, є на початку, біля входу у храм, благословення віток пальм (або інших віток, в залежності від регіону), читається Євангеліє про вхід Христа до Єрусалиму, потім є процесія до храму, розпочинається Служба Божа, під час якої читається фрагмент Євангелія про страсті Христові. Читають декілька осіб: оповідач, дійові особи, Христос, роль якого зазвичай виконує священик.

Це читання Страстей у Пальмову Неділю (яке потім повториться ще у Велику П’ятницю), має показати справжню ціль Входу Христа до Єрусалиму, і в чому полягає Його царювання. Це не просто історична згадка про один епізод з життя Христа, але це літургійна згадка спасительних подій, які сталися свого часу у Єрусалимі і їх наслідки тривають донині. Також читання Страстей Господній на початку Великого Тижня повинно як би надати тон і характер цілому цьому тижню, а також дух, в якому належить цей тиждень пережити. Христос входить до Єрусалима як Цар, проте Його царювання сповниться на хресті, на якому Він помре, щоб перемогти таким чином нашу смерть, і воскреснути. Саме тут, на хресті, у момент найбільшого пониження (кенози), Бог Отець вивищив свого Сина і «дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил 2, 9-11).