Костянтинівка. Дім, де колись звучав дитячий сміх, більше не був безпечним. Багатодітна родина вирішила виїхати, аби врятувати найдорожче — дітей. В дорозі, біля воріт храму, вони побачили двох розгублених котів. Діти не змогли пройти повз: «Мамо, вони теж хочуть жити…» Так до евакуації долучилися ще два маленькі життя.

Їхня подорож до Дніпра була сповнена тривоги та невідомості. Але доля мала свої знаки: сім’я зупинилася біля храму вже у новому місті. Там їх зустрів священик — вислухав, благословив і підказав шлях до хабу «Доброго ранку, ми з Маріуполя».

І саме там родина відчула, що не залишена напризволяще. Продуктовий сертифікат допоміг перекрити першочергові потреби, юридична консультація внесла ясність у хаотичну реальність, а щире слово підтримки стало тим, чого так бракувало у вирі війни.

«Ми не самі» — ці слова батьки повторювали дітям уже з полегшенням. У теплій атмосфері хабу вони зрозуміли: поруч є ті, хто готовий підставити плече й подарувати надію. І тепер у їхній великій родині — не лише діти й врятовані коти, а й відчуття спільноти, яка тримає разом.