Хлопец читець, збирається одружуватися, можливо стати священником.

Єпископ ставив вподобайки до його світлин, а потім – фігак в особисті свої соромні нюдси.

Я-то цинічна безбожниця, мене не здивуєш наявністю зів'ялих хтивів удів під рясами… і все-таки хочеться це розвидити.

Останнімі місяцями мені як раз довелося збирати статистику із сексуальних домагань.

Це маштабне європейське дослідження праці, ми ретельно з'ясовуємо будь-які порушення прав працівників, кожне інтерв'ю – хвилин на 40.

Навіть якщо респондент відповідає “ні” на питання про дискримінацію, задається ряд уточнюючих питань – про образливі слова, погрози та сексуальні домагання. І тут чоловіки починають хихикати, а деякі кажуть "на жаль, не було" або "шкода, але ні".

Жінки ніколи не сміються від цього питання, навіть якщо кажуть "ні". Але дехто каже – “так, було”...

На початку інтерв'ю я наче клятву зачитую дисклеймер, що зібрані дані допоможуть покращити становище працівників у Литві та всьому ЄС.

Але наприкінці інтерв'ю у мене часто просто опускаються руки.

Бо надто багато людей кажуть, що не можуть взяти лікарняний і ходять на роботу нездоровими, інакше їх звільнять.

Бо надто багато людей у відповідь на запитання "як часто ви відчуваєте вранці, що добре виспалися і відпочили?" обирають варіант "майже ніколи".

Бо надто багато людей бояться, що якщо втратять своє місце, то вже не знайдуть роботу з такою ж зарплатою.

І надто багато чоловіків сміються про домагання.

Напевно, їм смішно уявляти гурій, які з ними заграють, домагаються їхнього кохання. Але в реальності домагання – це взагалі не про кохання та веселощі.

Домагання – це про владу та насолоду від свого домінування над жертвою.

І смішно це до першої зустрічі з тим, хто має владу, але захоче трохи більше…