Як розповідав один з безпосередніх учасників тих подій, десь на початку 1990-х РПЦ (вона ж УПЦ (МП)) пропонувала представникам української греко-католицької церкви - ми вас визнаємо на Західній Україні, а ви підтверджуєте, що тільки ми є "канонічними" православними.. Тоді, незважаючи на деякі захоплені вигуки, що "МП йде на діалог з нами", позиція УГКЦ була чіткою: "розколи це погано, але вони є внутрішньоправославним питанням, й ми відносимось до всіх церков однаково".

Зрозуміло, чому тоді РПЦ вийшла з такою ініціативою. Саме в той час УПЦ КП та УАПЦ набирали силу, й влада, і суспільство активно підтримувало ідею автокефальної церкви. А подібна заява була б ударом в спину прихильників автокефалії. Тоді цього не сталося.

Взагалі, якщо подивитись на історію розвитку російської церкви (та й російської імперії в цілому), то метод "розділяй і властвуй" є для них дуже ефективним. Одним з останніх проявів цього методу є тон діалогу, якого притримується РПЦ на зустрічах з представниками Ватикану. Чи не найбільшою перешкодою проведення православно-католицького діалогу, та й навіть зустрічі патріарха Московського з Папою Римським є саме "українське питання".

Така позиція незміна протягом багатьох років, і залишиться незмінною допоки РПЦ буде будувати свій "русский мир". Але цікавою новиною останніх днів стала зустріч, напередодні Дня Незалежності, предстоятелів двох церков: митрополита Володимира (Сабодана) та патріарха Святослава (Шевчука). Звісно, це важлива подія в житті українського суспільства. Сторони обговорили питання практичної співпраці двох конфесій первісної Київської Церкви Володимирового хрещення. Митрополит Володимир підкреслив важливість добрих взаємин між двома Церквами та розвитку конструктивної співпраці там, де це можливо, для добра українського народу.

Міжконфесійний діалог Україні потрібен так само, як і єдина помісна православна церква. Чому прагне діалогу глава УГКЦ також ясно. Але цікаво ж - чому в УПЦ (в єдності з Московським патріархатом) змінили свою принципову позицію й пішли на цю зустріч?

Чи то УПЦ (МП) після проведення свого собору вирішила й надалі проводити "самоуправне життя з широкими правами автономії" й незважаючи на позицію Москви, не стало чекати коли УГКЦ "зроблять конкретні кроки, щоб показати бажання до співпраці та залікувати всі рани, які були нанесені у жахливий період початку 90-х". Адже позиція Москви звучить цілком однозначно: "сьогодні ми можемо спостерігати продовження експансії Української Греко-Католицької Церкви на території Східної України, де уніати ніколи не відігравали навіть найменш значної ролі". І в РПЦ  «як і колись, переконані, що лише свідома відмова греко-католиків від політики експансії дозволить врегулювати проблеми, які ускладнюють на сьогодні православно-католицькі відносини». Такої відмови поки що не було чути. Навпаки, як гриби після дощу, по всій східній і південній Україні виникають греко-католицькі громади, які активно розбудовуються.

Але якщо це не демонстрація УПЦ (МП) своєї "самоуправності", а зустріч відбулась з санкції центру, то чому РПЦ на неї пішло?  За відповіддю не треба ходити далеко. Можна просто зайти на офіційний сайт УПЦ (МП): «Владика Святослав подякував за слова вітання й наголосив, що Блаженніший Митрополит Володимир є «духовним батьком більшої частини українського народу».

Чудово. Більшого в Кремлі не могли й очікувати. Тобто можна не рахуватися з думкою українського суспільства й можна перекреслити авторитетні соціологічні дослідження, які стверджують, що 39.8 % українських вірних відносять себе до УПЦ (Київського патріархату) і тільки 29.4 % до московського. 

Звісно, можливо Владика Святослав мав на увазі, що у УПЦ (МП) найбільша кількість зареєстованих громад. Але все одно така заява тепер може трактуватися й пропагандуватися, як визнання УГКЦ провідної ролі УПЦ (МП) в Україні.

І як же бути тоді з Вселенським Константинопольським патріархом, або Папою Римським, адже цілком можливо, що саме їх, а не представників РПЦ,  більшість українців вважають своїми "духовними батьками".  А можливо більшість українців й самого Патріарха Святослава вважають своїм духовним батьком. І якби місцева влада так активно не противилась виділенню землі для побудови греко-католицьких храмів, то через декілька років саме УГКЦ могла мати приблизно стільки ж церков по всій Україні, як і УПЦ (МП). Хто зна..

Але одне питання постає вже зараз. Як УГКЦ збирається будувати «Український світ», якщо не вважає себе провідником більшості українського народу. Чи "український світ" буде будуватися для меншості, а «більша частина українського народу» разом зі своїми «духовними батьками» підуть до русского мира??

Зрозуміло, що УГКЦ хоче налагодити конструктивний діалог з усіма християнськими (особливо православними конфесіями), а сам патріарх казав, що хоче зустрітися з главою РПЦ Кірілом.  Але якою ціною?

Адже за логікою, на цій зустрічі, після визнання УПЦ (МП) церквою "більшої частини народу", так само можна продовжити думку й сказати, що й Кирило є духовним лідером цієї самої більшості. 

Тоді, можна переносити резиденцію назад до Львову, й будувати  «конструктивний діалог»,  до остаточного вирішення "українського питання" між Москвою та Ватиканом.

(Фото з офіційного сайту УПЦ)