У Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України продовжуються онлайн-круглі столи циклу "Катастрофічний контекст як виклик традиційним методологічним настановам: релігієзнавство під час війни". Ініціаторами цієї актуальної форми нашої фахової співпраці є колеги Оксана Горкуша та Людмила Филипович. Попередні розмови записані та доступні на Ютубі (наприклад). Чергова запланована на 31 жовтня, де першим спікером буду я. Йтиметься про те, як релігієзнавці працюють в різних локаціях під час війни Росії проти України, зокрема — повномасштабної, як і які дослідження здійснюють, якими методами при цьому послуговуються, котрі з них особливо злободенні зараз, і як вони допомагають виявляти, аналізувати та оцінювати різні явища, дотичні релігійної свідомості, релігійного життя.

Під час війни, починаючи з 2014 року, а надто — від повномасштабної її фази, релігієзнавці знаходились і знаходяться в різних локаціях, набуваючи досвід досліджень у складних умовах, котрі, утім, надають небачені раніше можливості досліджень. Адже екстремальні умови виявляють цілий спектр конструктивних та деструктивних реакцій на виклики доби віруючих різних релігій і конфесій, різної включеності у церковне життя, співгромадян різного рівня релігійної свідомості, в т.ч. латентної. Польові дослідження доводиться проводити в різних обставинах й місцях. Мені пощастило залишатись в Києві: власне, це було моє свідоме рішення, котре я ухвалила з радістю, бо уповні співпала неможливість для нашої родини виїздити і моє абсолютне небажання це робити. Мої предківські корені в Києві сягають літописних часів, це моє місто, йому — моя любов, вірність та увага. І тут завжди є змога здійснювати просто розкішні польові спостереження (вони такі цікаві й важливі, що просто нема ані часу, ані бажання звертати увагу на тривоги та звуки від ракет і дронів).

Аналогічно було і під час Майдану, коли на п'ятачку прямо неподалік нашого інституту зібрались представники всієї України, всіх релігій та Церков, доступні хоч щодня для розпитувань, уважних слухань, застосування таких методів досліджень, як методи контекстуальності та ініціювання предмету досліджень, що я щасливо й робила, а потім із задоволенням писала за наслідками статті.

Той цінний досвід дуже придався останніми роками. Від перших днів й тижнів повномасштабки на вулицях Києва, окрім наших доблесних вояків і тероборонців, можна було бачити (і спілкуватись з ними) представників різних Церков: поспішаючих з повними руками гуманітарної допомоги, котру несли для потребуючих, піднімаючих на “молитовний щит” переляканих киян в укриттях (була свідком), організуючих сусідів на посильну допомогу захисникам міста й України.

Цікаво було також спостерігати, як в людей при безпосередній загрозі життю прокидались згадка про Бога, потреба у розмовах і потісі від священнослужителів, і навіть архетипні згадки про легендарних опікунів. Так в уяві киян поруч опинились Христос, що виступає на боці українців проти диявольських нападників, Богоматір з Покровом — камуфляжної сіткою, свята Ольга, що насилає на ворогів дрони, архистратиг Небесного воїнства архангел Михайло, що співпрацює з стародавнім київським Змієм Гориничем, що прокинувся у підземеллях Кирилівської церкви від вибухів та з грізним ревом злетів допомагати нашим доблесним пілотам нищити російські літаки й ракети...

Про все це можна буде, сподіваюсь, послухати у моїй доповіді “Релігієзнавство в домашньому кабінеті у Києві під ракетами” на круглому столі 31 жовтня, подивитись відповідні ілюстрації, або — пізніше познайомитись у записі.

Щиро дякую всім захисникам, завдяки яким можливі мої, наші дослідження й ділення ними — захисникам небесним і земним, нашим героїчним Збройним Силам України, протиповітряній обороні, і всім, хто своєю працею тримає наше життя й оборону, та наближає нашу Перемогу!