Блог о. Ігоря Пелехатого_image

Блог о. Ігоря Пелехатого

Сто років тому в Станиславівській єпархії було запроваджено новий Григоріянський церковний календар

25.03.2016, 10:40
Нині чи не настала найвища пора, щоб сповнилася пророча візія Блаженного Григорія, і ми, українці, нарешті вже від наступного 2017 року почали разом з усією Вселенською Церквою, разом з усім цивілізованим християнським світом єдиним серцем і вустами спільно прославляти Різдво і Воскресіння Христове, а не пленталися й надалі у хвості московського православія?! Слово тепер – за Синодом Єпископів УГКЦ

Блаженний Священномученик Григорій ХОМИШИН:

«Се був би епохальний пролом в житті нашого народу…»

Сто років тому в Станиславівській єпархії було запроваджено новий Григоріянський церковний календар

25 березня минає 149-річчя з дня народження Блаженного Священномученика Григорія Хомишина, Єпископа Станиславівського, який понад сорок років невтомно розбудовував свою розлогу єпархію, ведучи Божий люд до світла Христової правди і до єдності в сім’ї католицьких народів Європи.

Владика Хомишин мав особливий дар від Бога: випереджувати свій час на кілька десятиліть, а то й на століття  вперед. Майже всі його починання та реформи в єпархії були новаторськими: і формація духовенства та монашества, і розвиток освіти, і парафіяльні місії, і харитативна діяльність, і запровадження нового календаря, і розвиток преси й видавництв, і українізація духовно-релігійного життя, і проект побудови Української Держави на засадах християнсько-католицької релігії.

З огляду на сказане вище Блаженного Григорія, без сумніву, можна вважати першим і мабуть єдиним євроінтегратором в УГКЦ як у І-ій пол. ХХ ст., так і в теперішні часи.

Цьогоріч виповнюється сто років, коли в неймовірно тяжких оставинах Першої світової війни, з огляду на зовнішні російсько-окупаційні та внутрішні москвофільські загрози, Єпископ Хомишин прийняв тверде, без перебільшення революційне рішення – запровадити у своїй Єпархії календарну реформу, відмовившись від застарілого й неточного Юліянського календаря і приймаючи новий, Григоріянський. Ось як він аргументував цю необхідність у своєму Пастирському Посланні «Про післанництво українського народу в католицькій Церкві» від 15.02.1916 р.:

«…Порушу ще одну справу, котра є ще більше пекучою і котра принесла нам ще більше шкоди як щодо віри католицької, так і також щодо нашого становища державного і народного. Маю тут на гадці календар Юліянський, котрий вважається зазвичай календарем російським. У зносинах життєвих і суспільних ми уживаємо календаря нового, тобто Григоріянського, але всі свята і торжества обходимо згідно з давним календарем, тобто Юліянським, разом з російськими шизматиками. Сего я зовсім не можу собі пояснити: яким чином цей календар може нас в’язати? Всі це відчувають, всі визнають, що цей календар не має основи астрономічної, що для нас шкідливий, а однак донині ми не відважились ані одним кроком наперед поступити…

 Дотримання проте далі з нашої сторони давнього календаря Юліянського, і то серед нинішніх подій і обставин, і то з огляду на нахабство російської шизми, було би провиною непростимою. Цю нашу впертість неможливо нічим оправдати, хіба нашою короткозорістю, через яку недооцінюємо найбільшої небезпеки і найсильніших впливів з російської сторони.

…Хто ми є? Бо якщо ми не маємо нічого спільного з державою російською, то чому тримаємось календаря російського? Чи це не відбилось на нас страшними і вражаючими наслідками в часі подій цеї світової війни?... Чи такі потрясаючі трагедії були би мали у нас місце, або в такій мірі, якщо би ми були раз зірвали всякі мости впливам і агітаціям російським в нашім народі? А одним з таких мостів, і то найсильнішим, є якраз обходження свят і торжеств церковних після календаря російського».

Які вражаюче пророчі слова Блаженного Григорія! Навіть не віриться, що з часу їх проголошення минуло сто літ і ми знову перебуваємо в стані окупаційної війни, оголошеної нам Росією, та залишаємось безсилими перед агресором, бо, серед багатьох інших  залежностей, і надалі міцно пов’язані з ним календарно-обрядовою пуповиною.

Календарній реформі Владики Григорія так і не судилось звершитися. Щоправда, згідно з його постановою, празник Благовіщення у 1916 році Станиславівська Єпархія відзначила 25 березня, тобто - за Григоріянським календарем, але після того галицькі ура-патріоти та москвофіли підняли такий вселенський лемент, що Блаженний Григорій змушений був у листопаді того ж року, напередодні свята св. Архістратига Михаїла, відкликати своє рішення, хоч до кінця свого мученицького життя був переконаний у правильності й актуальності своєї ініціативи, пишучи з гіркотою на схилі літ:

«Справді, велика шкода, що введення в життя календаря Григоріянського в цілій (Галицькій) провінції не може зараз наступити. Се був би епохальний пролом в житті нашого народу…»

* * *

Нині, в умовах реальної навали «русского міра», який, як і століття тому, наступає на Україну широким фронтом в повному бойовому спорядженні – і мілітарно, і духовно, - чи не настала найвища пора, щоб сповнилася пророча візія Блаженного Григорія, і ми, українці, нарешті вже від наступного 2017 року почали разом з усією Вселенською Церквою, разом з усім цивілізованим християнським світом єдиним серцем і вустами спільно прославляти Різдво і Воскресіння Христове, а не пленталися й надалі у хвості московського православія?!

Слово тепер  – за Синодом Єпископів УГКЦ